Kievtown.net

Туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва

Мапа Києва

Ресторани Києва

Віза до України

Схема метро Києва

Розваги у Києві

Транспортні послуги 

Погода у Києві  

Магазини Києва

Авіа та зал. квитки

Адреси та телефони

головна >> пам'ятки києва >> монастирі >> іонінський монастир

Адреса: вул. Тимірязєвська, 1

Як дістатися до Іонінського монастиря: від ст. метро Печерська їхати автобусом № 62 до кінцевої зупинки Ботанічний сад

Іонінський монастир

Свято-Троїцький Іонінський монастир у Києві було засновано отцем Іоною, якого пізніше зарахували до ліку святих. На місці, де зараз розташовано обитель, колись були жалюгідні халупи й лише завдяки працьовитості отця Іони (в миру Мірошниченко), його старанням та праведній вірі в Бога було засновано монастир. На той час він називався Монастир отця Іони та був відомий не тільки в Києві, а й на всій території Русі. Сюди приїжджала величезна кількість паломників, щоб вклонитися святим місцям та отримати зцілення від хвороб.

Історія створення Свято-Троїцького Іонінського монастиря почалася з пророкування Преподобного Серафима Саровського, у якого Іона майже вісім років жив у послушниках. Він велів Іоні побудувати чоловічий монастир. У 1836 році Іона оселився у Брянській Белобережсткій пустині, де він провів сім років свого життя та прийняв постриг під ім'ям Іони. Як свідчить переказ, ще за його життя у пустелі, Іоні тричі являвся образ Матері Божої, яка вказувала йому на необхідність створення чоловічого монастиря в столиці. У стольний град Київ Іона прибув у 1847 році, де був радо прийнятий митрополитом Філаретом, який відчував, що цією людиною править рука Господня. Перш, ніж зайнятися будівництвом Свято-Троїцького монастиря, Іона довгий час мандрував різними обителями Києва: побував у Михайлівському Золотоверхому соборі, Києво-Печерській Лаврі, жив у Братському та Пустинно-Микольському монастирях. У сан ієромонаха Іону було освячено у Грецькому монастирі 29 червня 1858 року в день пам'яті святих апостолів Петра і Павла.

Одного разу до отця Іони за порадою прийшов кременчуцький купець Дмитро Таратуєв, який хотів купити землю для зведення власного будинку. Старець вказав йому на місце в гору від Видубицького монастиря. Піднявши скатертину на столі у своїй келії, Іона побачив там гроші (160 рублів), які незрозуміло звідки з'явилися. Їх було навіть більш ніж достатньо, щоб заплатити за ділянку. Старець простягнув їх купцеві, порадивши негайно придбати землю. Після смерті Таратуєва на цьому місці й збудують Монастир отця Іони. Через деякий час, 18 червня 1860 року, Іона став монахом Видубицького монастиря. Саме тут ще два рази (1 березня 1861 р. та 9 березня 1862 р.) йому являлася Матір Божа, вказуючи на місце, де повинна стояти свята обитель. Згодом було зведено дерев'яний будинок на два поверхи, а в ньому – церкву Живоначальної Трійці. На благоустрій церкви багата вдова, княгиня Е.А. Васильчикова, у якої Іона був духовним наставником, пожертвувала 10 тисяч рублів. Церкву було освячено 4 травня 1864 року, саме в ній за наказом Священного Синоду й служив отець Іона. Та ж Васильчикова почала клопотати про заснування монастиря, подавши прохання імператору Олександру II про заснування обителі тільки для мирської братії, а не для ченців із інших монастирів. 4 квітня 1866 року імператор разом із діячами церкви та державними мужами розглядав це клопотання. Бурхливе обговорення питання вилилося у гарячу суперечку, імператор розсердився й вийшов прогулятися Літнім садом. Тут й відбулася подія, яка остаточно вирішила долю майбутнього монастиря. В царя стріляв студент Петербурзького університету терорист Каракозов, але не поцілив. Прийшовши до тями, імператор виніс позитивне рішення щодо прохання княгині, пообіцявши зробити все від нього залежне для благоустрою обителі. 6 квітня 1866 року була отримана офіційна телеграма про заснування нового монастиря, а Іону було призначено його будівельником.

Перш ніж приступити до зведення келій, отець Іона облаштував школу-притулок для хлопчиків та лікарню на території обителі. Згодом тут з'явився двохпрестольний кам'яний Свято-Троїцький собор з правим боковим вівтарем в ім'я ікони Божої Матері "Троєручниці". 28 листопада 1871 року храм освятив Митрополит Київський та Галицький Арсеній. У 1897 році за проектом архітектора Ніколаєва до храму було добудовано лівий боковий вівтар в ім'я Всіх Святих. Монастир отця Іони розширювався: було побудовано різні майстерні (іконописну, палітурну, кравецьку, ковальсько-слюсарну), з'явилася просфорня. Будівельні роботи проводилися на численні пожертвування та завдяки праці ченців. Келії іноків вражали своєю убогістю, а у трапезній за столами часто сиділи бідняки й прочани, для яких було споруджено корпуси.

На початок 20 століття Іонінський монастир мав у своєму розпорядженні 8 тис. десятин землі у Київській та Полтавській губерніях. У 1880 році в обителі з'явився великий 350-пудовий дзвін, а в 1896 році тут встановили 1550-дзвін, привезений із Москви, який був найбільшим у Києві. Отця Іону було освячено у сан ігумена та нагороджено набедреником й золотим наперсним хрестом. 17 січня 1886 року за Наказом Святого Синоду отця Іону призначено настоятелем Свято-Троїцького монастиря зі зведенням у сан архімандрита.

Чимало суперечок та пересудів викликало будівництво на території монастиря дзвіниці, яка за проектом Ніколаєва повинна була навіть перевершити Лаврську. Будівництво розпочалося 27 червня 1903 року, але, довівши перший ярус до половини, його призупинили для усадки. На жаль, дзвіницю так й не добудували, а розібрану цеглу використали для зведення будівлі Київської сільгоспакадемії.

Отець Іона помер 9 січня 1902 року, прийнявши страшні муки. Після смерті Іони, життя монастиря пішло по-іншому. 5 червня 1918 року через вибух артилерійських складів постраждало багато будівель та загинули 12 чоловік. У 1934 році Свято-Троїцький Іонінський монастир було закрито, а майно передано Ботанічному саду. Жовтень 1966 року став сумним часом для багатьох віруючих. В цей час було розкрито труну з останками отця Іони, труна спеціально не охоронялась, і невідомі зловмисники відрубали останкам отцяголову та руку. Перепоховали отця Іону на Звіринецькому кладовищі в одній могилі з єпископом Віталієм, причому відсічену руку все-таки знайшли, а от голову – ні.

У 1991 році на території монастиря відновили богослужіння, храм передано власнику, а два роки потому повернуто останки отця Іони. Першим намісником відродженого монастиря став архімандрит Агапіт, а до цього дня монастирем керує отець Іона. Було піднято куполи, капітально перекрито дах, відреставровано стелі. 22 листопада 1995 року Священним Синодом Української Православної Церкви отця Іону причислено до сонму святих. Сучасний Свято-Троїцький храм кардинально відрізняється від того, яким був спочатку: різьблений іконостас, прекрасні ікони та багате внутрішнє оздоблення радують парафіян. При монастирі працюють недільні школи, де дітей та дорослих навчають Святого писання, грецької мови, основ живопису та хорового співу. Ведеться робота із глухими парафіянами, при монастирі відкрито курси читців та дитячий туристичний клуб.