Kievtown.net

Туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва

Мапа Києва

Ресторани Києва

Віза до України

Схема метро Києва

Розваги у Києві

Транспортні послуги 

Погода у Києві  

Магазини Києва

Авіа та зал. квитки

Адреси та телефони

головна >> пам'ятки києва >> монастирі >> покрову божої матері монастир

Адреса: пров. Бєхтерєвський, 15

Як дістатися до Покровского монастиря: від ст. метро Майдан Незалежності або Лук'янівка їхати на тролейбусі № 16, 18 до вулиці Некрасівська

Покровський монастир

Монастир Покрову Божої Матері у Києві є місцем паломництва багатьох віруючих не тільки з України, але й із країн ближнього та дальнього зарубіжжя. Історія монастиря почалася з того, що на тому місці, де зараз розташовується обитель, колись був сад, в якому любив проводити час ієросхимонах Феофіл – настоятель Києво-Китаївської пустині. Одного разу в розмові з власником цих земель Йосипом Діковським чернець передбачив, що тут буде стояти жіночий монастир, засновницею якого стане царева дружина.

Слова ченця виявилися пророчими. Дійсно, Велика княгиня Олександра Петрівна, дружина князя Миколи Миколайовича й донька Петра Ольденбурзького - члена імператорської родини, заснувала на місці саду святу обитель. Незважаючи на те, що народилася Олександра Петрівна в Німеччині, після приїзду до Росії вона прийняла православ'я. Основним заняттям княгині було будівництво та всіляка підтримка медичних закладів, крім того, вона займалася благодійною діяльністю, чим дуже нагадувала свого батька – добру та чуйну людиною. До Києва княгиню привела страшна хвороба, що стала наслідком фізичної травми. З 1879 року вона була прикута до ліжка, але продовжувала подорожувати святими місцями, вклоняючись мощам великомучеників. З подібною метою Олександра Петрівна приїхала до Києва, де й залишилася жити. Княгиня настільки присвятила себе Богові, що в 1888 році стала шукати місце для будівництва святої обителі. Після укладання угоди купівлі-продажу Олександра Петрівна стала власницею вищезгаданого саду, який раніше належав Йосипу Діковському. Спочатку донька Діковського не надала значення прогнозам Феофіла, геть про них забувши, але коли згадала про пророцтва старця, негайно розповіла все княгині. Олександра Петрівна, будучи дуже побожною жінкою, відслужила на могилі Феофіла панахиду.

Місце під будівництво майбутнього монастиря було освячено 11 січня 1889 року. Саме ця дата вважається офіційним початком зародження обителі. На той момент тут вже було закладено фундамент домашньої церкви та покоїв княгині, оскільки Олександра Петрівна переїхала сюди ще в період будівельних робіт, не дочекавшись їх завершення. Переказ свідчить, що, молячись перед іконою Почаївської Божої Матері, княгиня отримала зцілення від тяжкої недуги й почала ходити. Згодом вона прийняла постриг із іменем Анастасія.

На території обителі було побудовано Нікольський Престольний храм з двома боковими вівтарями: Всіх Святих та Святого Пророка Іллі (на сьогоднішній день вони називаються боковий вівтар Святого Архистратига Михаїла та Преподобного Агапіта Печерського). Цей храм вміщує до 3 тисяч віруючих та вважається одним із найбільших у Києві. У підземному нижньому ярусі знаходиться храм Ікони Божої Матері Живоносне Джерело із боковими вівтарями: лівий - Святого Архистратига Михаїла, правий - Преподобного Серафима Саровського. На південь від престольного храму було споруджено собор Святого Миколая Мірлікійського, з боковими вівтарями: Преподобного Сергія Радонежського та Всіх Святих. Храм Святого Миколая побудовано за ескізами сина Великої княгині – Петра Романова. Роботи було завершено у 1911 році.

Після остаточного завершення будівництва монастиря Покрову Божої Матері, як й задумувала княгиня, на території обителі відкрилися благодійні установи: безкоштовна аптека для незаможних, жіноча церковно-парафіяльна школа, лікарня для жінок, притулки для вдів та дівчат, які бажають жити в монастирі, але не готові прийняти постриг. Тут також існували притулки для невиліковно хворих жінок, калік, для дітей із неблагополучних сімей. Тому що з молодих років Олександра Петрівна займалася будівництвом медичних установ й навіть асистувала знаменитому С.П. Боткіну, не дивно, що на території обителі функціонувало декілька лікарень, серед яких безкоштовна амбулаторія, яка приймала до 500 хворих щодня, незважаючи на їх національність та віросповідання. Лікарні було обладнано за останнім словом техніки, саме тут з'явився перший у Києві рентгенівський апарат, який згодом обслуговував й жителів міста. Черниці та сама княгиня працювали в лікарнях сестрами милосердя, асистували хірургам, серед яких були такі відомі лікарі, як, наприклад Д. Заболотний, який згодом став президентом Академії Наук України. У монастирській лікарні проходили практику майбутні жінки-лікарі, які навчалися на нещодавно відкритих у Києві медичних курсах для жінок.

З приходом радянської влади, а, отже, з настанням несприятливого часу для православ'я, обитель було закрито (1923 рік). Лікарні розграбовано, багато ікон – знищено, повністю розібрано купола престольного храму. Відновлення монастиря почалося тільки в 1941 році, а рік потому тут знову запрацювала амбулаторія. Лікарі, ризикуючи власним життям, видавали фіктивні довідки про невиліковні хвороби людям, щоб тих не гнали на примусові роботи до Німеччини. Під час облоги Києва, восени 1943 року, черниці з ігуменом та 300 радянськими громадянами, закрилися в одному із храмів, відмовившись за наказом фашистів покинути обитель. У сирому приміщенні, практично без їжі та води, люди просиділи 40 днів. Після визволення Києва на території монастиря було відкрито лікарню для поранених, а коли до міста прибув перший військовий госпіталь, сестри передали йому все вціліле завдяки їхнім зусиллям медичне обладнання.

Головною святинею монастиря Покрову Божої Матері у Києві є Почаївська ікона Божої Матері. Серед інших, не менш цінних, – ікона Покрови Пресвятої Богородиці, Частки від каменю Гробу Господнього, Ікона Преподобного Сергія Радонежського з часткою мощів, Частка мощів Святого Миколая (в іконі, яка виноситься в дні його пам'яті). Настоятелькою монастиря є ігуменя Маргарита (Зюкіна). Тут щодня проходять ранкові та вечірні богослужіння, а у неділю та святкові дні – по дві літургії.