Kievtown.net

Туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва

Мапа Києва

Ресторани Бари Кав'ярні Києва

Віза до України

Схема метро Києва

Розваги у Києві

Транспортні послуги 

Погода у Києві  

Магазини Києва

Авіа та зал. квитки

Адреси та телефони

головна >> пам'ятки києва >> храми та собори >> кирилівська церква

Адреса: вул. Олени Теліги, 12

Розклад роботи: з 10:00 до 17:30, вихідний - п'ятниця

Як дістатисі до Кирилівської церкви: найближча ст. метро - Петріква. Далі їхати на тролейбусі або автобусі в напрямку вул. Фрунзе та Олени Теліги

Кирилівська церква

Музей Кирилівська церква, пам'ятник архітектури 12 століття, входить до складу музея-заповідника Софія Київська. Розташована Кирилівська церква на північному заході історичного центру Києва, в Дорогожичах. Зараз – це місце між вулицями Фрунзе, О. Теліги та Подільським узвозом (не плутати з Подолом). Церква стоїть на високому пагорбі, а біля його підніжжя знаходиться зупинка громадського транспорту.

Назва Дорогожичи має давню історію. Колись в цьому місці сходилися головні дороги, що вели до Києва, які мали стратегічне значення. За свідоцтвами істориків, на землі Дорогожичів було пролито крові так багато, як ні в якому іншому місці у Києві. Не раз ця місцевість ставала полем битви за вільну дорогу у великий стольний град.

Кирилівська церква була побудована в 1140-1167 роках. За весь час свого існування храм жодного разу не руйнувався, а лише частково перебудовувався, поступово поєднавши в собі декілька архітектурних стилів: візантійський, староруський та українське (мазепинське) бароко. Саме з цього місця чернігівський князь Всеволод Ольгович у 1139 році захопив Київ під час міжусобної боротьби за владу в Києві.

Якщо з приводу дати будівництва Кирилівського монастиря літописи одностайні, то відносно його засновника версії розходяться. Древні джерела називають три імені: Марії Казимирівни – дочки короля Польщі Казимира Справедливого, дружини чернігівського князя Всеволода Чермного, середнього сина князя Святослава; Марії Мстиславівни – дружини Всеволода Ольговича, і самого князя Всеволода Ольговича.

Пізніші дослідження та аналіз документальних джерел дозволили виключити Марію Казимирівну з можливих засновників храму, оскільки вона прибула до Києва в 1179 році, коли церква вже була побудована. Про яку ж Марію йшла мова в літопису? Швидше за все, це була Марія Мстиславівна. На думку частки вчених, саме вона, овдовівши, побудувала Кирилівський храм, де і була похована після своєї смерті в 1179 році.

Існує і ще одне трактування Іпатіївського літопису. У ньому згадується місцевість під назвою Желянь, яка прилягала до Дорогожичів, а також говориться про те, що в цьому місці знаходився Всеволодів монастир, при цьому вказується 1167 рік. Відомо, що саме тут в 1139 році розташовувався князь Всеволод зі своєю дружиною в очікуванні відповіді на вимогу, висунуту князеві В'ячеславу поступитися Києвом. В'ячеслав виконав вимогу суперника і в 1140 році Всеволод зійшов на Київський престол.

Жодних точних вказівок на те, що саме Всеволод велів збудувати на цьому місці храм, в літописах немає, але історики припускають, що, найвірогідніше, саме князь Всеволод Ольгович вирішив збудувати собор в цьому місці. Адже саме воно було причетне до доленосної події - перемоги над суперниками з роду Мономахів, тому, саме тут князь побудував свій фамільний монастир з церквою, та назвав його на честь свого святого заступника – александрійського архієпископа Кирила. Окрім всього іншого, тут, на околиці Києва, ні до 1139 року, ні декілька десятиліть опісля не було жодної церкви або монастиря окрім Кирилівського.

Кирилівська церква

По смерті князя Всеволода в 1146 році його поховали в Борисо-Глібському соборі, оскільки будівництво Кирилівського храму було ще не закінчене. І саме тоді в долі Кирилівського монастиря стала брати участь Марія Мстиславівна – вдова князя, що пережила його на 33 роки. Не дивлячись на те, що в літописі говориться "юже бо сама створила", вона саме закінчила будівництво собору, інакше, собор, про який згадується в Іпатіївському літописі 1167 року називали б Маріїним, а не Всеволодовим. Можливо і те, що князь Всеволод заснував монастир, а Марія – Кирилівський собор. Відомо, що в цей час культ Кирила і Афанасія був ще мало поширений на території Русі, але саме святий Кирило вважався заступником князя Всеволода Ольговича. Крім того, аналіз фресок, що збереглися з 12 століття, (розписи середньої кліті храму на південній стіні) дозволяє говорити про те, що Марія не претендувала на роль засновниці храму, а вважала себе скромною завершительницею початої чоловіком справи.

Більше п'яти десятиліть Кирилівський храм був привілейованою обителлю. Для представників княжого роду Ольговічей він грав роль заміської резиденції та усипальні. Саме тут в 1194 році був похований герой Слова о полку Ігоревому київський князь Святослав.

У 1240 році, коли вся територія Русі знаходилася під гнітом монголо-татарських загарбників, Кирилівський монастир уцілів, швидше за все, завдяки своїй віддаленості від центру. Але, не дивлячись на те, що, на щастя, храм не був зруйнований, його було разграбовано, отримав серйозні пошкодження купол та притвор, був зірваний свинцевий дах собору. На довгі роки Кирилівська церква залишилася без крівлі. Унікальні фрески та стіни храму піддавалися руйнівній дії опадів та вітрів. Більш ніж три сотні років Кирилівський храм не згадувався в літописах, і лише в 1530 році можна зустріти його назву після тривалої перерви.

Про збереження земельних угідь монастиря настоятелі того часу не особливо піклувалися, і колись впливова обитель нестримно втрачала і свій вплив, і свої землі. В період правління короля Сигизмунда II Августа, в 1565 році, всі земельні угіддя Кирилівського монастиря були передані у володіння Десятинної церкви.

У першій половині 17 століття Кирилівський монастир починає відроджуватися. Це відбувається багато в чому завдяки князеві Костянтину Осторожському – впливовому на той час діячеві та відданому прибічнику православ'я. У 1605 році князь викликав зі свого маєтку Василя Красовського, що служив ігуменом Осторожського монастиря св. Хреста, якому доручив відродити Кирилівський монастир. Отець Василь доклав багато сил для того, щоб повернути Кирилівському монастирю минулу славу. Через деякий час король Сигизмунд III вручив йому грамоти на володіння всіма землями, які колись належали монастирю (ліси Оболоні, землі між Сирцем та Юрковцем).

При отці Василі виросло число чернечої братії, і для неї були збудовані дерев'яні келії. Для того, щоб збільшити доходи монастиря, під горою побудували будиночки, які винаймали вільні люди за плату.

Кирилівська церква

Серед послідовників отця Василя найбільш важливу роль в справі піднесення Кирілловського монастиря зіграв ігумен Софроній Жеребило-Лобужський, а також ігумен Інокентій Гизель (1650-652) - людина дуже освічена, він в свій час навчався за кордоном на кошти Київського митрополита Петра Могили. Серед керівників монастиря був і Мелетій Дзик (1658-677 рр.), який перед призначенням на пост ігумена був ректором Києво-Могилянської колегії. Ігумен Мелетій запросив у Кирилівську обитель Данила Туптало, який згодом став відомий як святитель Дмитро Ростовський.

У період з 1681 по 1697 роки на чолі монастиря стояв ігумен Інокентій Монастирський. У ці роки значно збільшилися монастирські земельні володіння, також в підпорядкуванні Кирилівського монастиря опинився Ржищевський Преображенський монастир зі всіма його землями. Це був час розквіту Кирилівського монастиря, лише Києво-Печерська Лавра перевершувала його славу.

Початок 18 століття охарактеризувався духовним занепадом, який поширився по багатьом монастирям, не уникла цієї долі й Кирилівська обитель. Пожадливість, жадання придбання все більших земних благ нувпинно охоплювала монастирську братію, ідеали духовного подвижництва та служби Богу були забуті. До 18 століття Кирілловський монастир прийшов власником значних земельних володінь (112,5 десятини, 1 десятина дорівнює 1,45 га). Монастирю належав величезний сінокіс, а також водяні млини на річці Сирець. Крім того, при монастирі працювала власна гуральня, яка виробляла близько 1000 відер горілки на рік.

Незважаючи на безхмарне та сите існування, насельникі монастиря продовжували територіальні домагання на міщанські землі, внаслідок чого, все частіше виникали жорстокі сутички з жителями міста. Результатом багаточисельних розбратів стало вирішення Магістрату від 1710 року, згідно якому сінокоси на Оболоні та млини на Сирці були відторгнені на користь міста.

У 17-18 століттях Кирилівську церкву піддали невеликій перебудові, внаслідок чого вона придбала той вигляд, в якому ми її бачимо зараз. У 1748-1760 гг під керівництвом архітектора Григоровича-Барського на території монастиря збудували кам'яні споруди з яких до сучасного часу дійшл лише частина огорожі у стилі бароко з кутовою башточкою. Зокрема, була побудована кам'яна дзвіниця з невеликою церквою на середньому поверсі. Церква була влаштована на кошти ігумена Феофана Желтовського, і освячена ім'ям Благовіщення Пресвятої Богородиці.

У 1770 році в Києві спалахнула епідемія смертоносної азіатської чуми, і монастир вирішено було перетворити на шпиталь. В цей час в Кирилівьскому монастирі перебувало: 7 ієромонахів, 8 ієродияконів, 10 ченців, 12 послушників, 10 найманих людей; крім того, монастир складався з: шести келій, однієї канцелярської хаті, однієї проскурниці, хлібной хати та однієї хатини для теслярів і каменярів. Настоятель обителі архімандрит Кирило всіляко опирався такому рішенню, доводячи, що чернечі келії лише посилять небезпеку поширення хвороби через свою непристосованість до перебування хворих. Але Священний Синод вирішив, що вдале заміське розташування робить Кирилівський монастир найбільш відповідним місцем для чумного госпіталю. Це було початком кінця Кирилівської обителі. Медики також висловили думку, що Кирилівський монастир є відповідним місцем для заснування лазарету, і в 1786 році, указами від 10 квітня і 13 липня Киево-кирілловський чоловічий монастир було скасовано, а всі споруди на його території передавалися у власність Київськї Суспільної Опіки.

Иконостас

Таким чином, починаючи з 1786 року в колишньому Кирилівському монастирі відкривається Інвалідний будинок, в якому перебувають люди похилого віку та скалічені жителі Києва, найчастіше, військового звання. Свято-Троїцька церква яка знаходиться на території колишнього монастиря продовжує свою діяльність як приходський храм, і поступово вона перетворюється на лікарняну церкву, послугами якої користуються мешканці Інвалідного будинку.

У 1803-1805 роках тут зводяться кам'яні споруди для розміщення Кирілловських богаділень серед яких були і приміщення для психічно хворих, розраховані на 25 місць. Після закінчення будівництва сюди перемістили з Подолу будинок для божевільних, за радянських часів перейменований в психіатричну лікарню ім. Т.Г. Шевченка. У 1911 році будинок для божевільних був сумним та страхітливим видовищем. Гостро не вистачало працівників. На 100 хворих був 1 лікар, а всього хворих було 600. Перший київський психіатр С. Штейберг саме тут працював з 1865 року.

Після закінчення війни 1812 роки при Кирилівських богоугодних закладах відкрився Виховний будинок для детей-сиріт Вітчизняної війни, який функціонував до 1917 року.

У 1842 році в Кирилівських закладах відкрилася невелика фельдшерська школа, розрахована на 15 учнів. При фельдшерській школі була бібліотека. Пізніше школу перетворили в перший території України середній медичний учбовий заклад, який назвали Медичне училище №1. У 1870 році на території Кирилівських богаділень побудували каплицю в пам'ять порятунку життя імператора Олександра II, 4 квітня 1866 року, після невдалого замаху на його життя.

У 1860 році, під час проведення реставраційних робіт в Кирилівській церкві, робітники, знімаючи старі шари штукатурки, виявили зображення, що виявилися древніми фресками 12 століття. Але лише через 14 років, в 1874 році Комітет Археологічного З'їзду прийняв рішення про розчищання цих безцінних фресок. На превеликий жаль, робітники, що займалися розчищанням фресок діяли невміло та недбало, через що багато зображень було значно пошкоджено. Але навіть те, що вдалося розчистити викликали великий резонанс серед цінувальників старовинного мистецтва, і у відповідь на клопотання Суспільства ревнителів старини з дозволу імператора Олександра III у 1880 році реставраційні роботи продовжилися.

Протягом 8 років стіни церкви звільняли від старої штукатурки, відкриваючи розписи і поновлюючи їх свіжими масляними фарбами. Роботи велися під керівництвом професора А.В. Прахова, за участю викладачів та учнів Малювальної школи ім. Мурашко, а також Михайла Врубеля. Разом з поновленням розписів, в храмі були встановлені мармурові парапети на хорах і мармуровий іконостас, виконаний по ескізам А.Ф. Прахова.

Богоматір, Врубель

Ікони для іконостасу написав М. Врубель у Венеції в 1885 році. Найвідоміше зображення Кирилівськогоо іконостасу, мабуть, Богородиця. Мадонна Врубеля дуже відрізняється від канонічних іконописних зображень. Побачивши її один раз, ви назавжди запам'ятаєте обличчя цієї вродливої молодої жінки, вираз її очей, тривогу за долю маляти, якого вона тримає на колінах. Врубель працював і над фресками Кирилівської церкви. Якщо піднятися на хори (туди дозволено доступ), то можна побачити одну з найяскравіших і вражаючих фресок, які він виконав в цьому храмі, – Зішестя святого духу.

Сама будівля церкви досить добре збереглася з 12 століття, тому перебудова полягала лише в перекладанні деяких зведень, будівництві чотирьох куполів з боків, та величного фронтону над входом. Після закінчення реставрації, 29 травня 1889 року Кирилівську церкву знов освятили.

Зараз стіни Кирилівської церкви прикрашають фрески 12 століття, окремі розписи 17 століття та масляні фрески 19 століття (у тих місцях, де древні фрески взагалі не збереглися). Від перших фресок сьогодні залишилося близько 800 квадратних метрів живопису 12 століття.

У 1929 році Рада народних Комісарів УРСР оголосила територію Кирилівського монастиря державним заповідником. З тих пір богослужіння в Кирилівській церкві припинилися. Всі кам'яні споруди на території монастиря також планувалося зробити музеями, зокрема, в дзвіниці хотіли відкрити музей архітектора Григоровича-Барського. Але всі ці благі наміри здійснити не вдалося. У 1937 році кам'яна монастирська огорожа з башточками була розібрана на камені для потреб будівництва, залишилася лише невелика ділянка з однією башточкою.

В період Великої Вітчизняної війни за деякими даними в Кирилівській лікарні проводилися досліди над військовополоненими. З 1941 по 1942 рік, в період окупації, богослужіння в Кирилівській церкві поновилися, як і в багатьох інших церквах. Пізніше тут був склад оптичного скла. А 24 серпня 1963 року наказом Ради Міністрів УРСР Кирилівська церква 12 століття, а також башта та частина монастирської стіни, що збереглася, 18 століття були оголошені пам'ятниками архітектури державного значення. Зараз Кирилівська церква входить до складу державного музея-заповідника Софія Київська. У церкві проводяться концерти, вона відкрита для огляду. По сусідству з церквою і зараз існує психіатрична лікарня, яка розташовується зліва від храму (якщо стояти лицем до нього).

Навіть якщо ви самі вирішите оглянути Кирилівську церкву – вам гарантовані сильні враження, звичайно, за умови, що ви цікавитеся історією та цінуєте древні пам'ятники. Але краще скористатися послугами екскурсовода – це можна зробити прямо на території монастиря. Кожна фреска в храмі має свою історію і своє значення, тому краще, ніж фахівець – цього не розповість ніхто.