Kievtown.net
Туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва
Kievtown.net Туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва |
|
|||
ЕКСКУРСІЇ ПО КИЄВУ: Екскурсія по Києво-Печерській Лаврі
|
Києво-Печерська Лавра поділяється на дві частини: Нижню й Верхню. Верхня Лавра - це територія державного історико-культурного заповідника. У цю частину Лаври ведуть четверо воріт: Західні (Святі врата із Троїцької надвбрамною церквою); Північні (Економічні ворота із церквою Всіх Святих); Східні та Південні (або Печерні). Головний вхід у Лавру - Святі ворота, або Свята брама. Над Святими воротами Лаври знаходиться церква в ім'я Святий Живоначальной Трійці, найдавніша зі збережених на території Києво-Печерської Лаври. У Нижній Лаврі розташовується діючий чоловічий монастир, знаходяться Близькі й Далекі печери. Повернення частини Києво-Печерської Лаври до церкви було присвячено до святкування 1000-річчя хрещення Русі. Зараз монастирем керує архієпископ Павло. Наймолодшому послушникові монастиря зараз 17 років. На території монастиря перебувають діючі церкви, іконні крамниці, колодязі зі святою водою, печери, у яких спочивають мощі святих, а також невеликий цвинтар. Усі частини Києво-Печерської Лаври відділені одна від одної високими кам'яними мурами, а перейти з одної до іншої можна воротами та галереями. Хрестовоздвиженська церква прикриває вхід у близькі печери, Ганнозачатіївська - вхід у далекі печери. Вхід для віруючих, які йдуть молитися в храми Нижньої Лаври - безкоштовний.
Згідно із прадавніми джерелами, першим насельником і засновником печерного монастиря став Антоній (у миру Антипа) з міста Любеча, що поблизу Чернігова. Він прийняв постриг в Єсфігменському монастирі на Афоні (Греція). Дяставшись Києва, Антоній поселився в печері, яку якийсь час назад викопав для себе священик Іларіон. Після того, як в 1051 році Іларіон був призначений київським митрополитом, печера пустувала. Про праведне життя Антонія довідалися люди й стали приходити до нього за благословенням, приносили їжу або одяг. Були й такі, які просилися в його печеру на поселення. Протягом деякого часу Антоній жив у печерах з 12 однодумцями. Вони розширили печери, облаштували келії, побудували підземний храм. Пізніше, при преподобному Феодосії, печерна обитель стала замала для зрослого числа насельників, і тоді з'явилися перші надземні будівлі - церква Божої Матері Різдва й келії. Діяльність монастиря була перенесена з печер на поверхню, у підземних лабіринтах почали ховати покійних насельників монастиря. Поховання в печерах проводилися більш семи сторіч.
Саме від печер відбувається назва монастиря - Печерський. Як великий і найвпливовівший православний чоловічий монастир, він з домонгольских часів одержав статус Лаври. Лаврою звичайно називають великі монастирі, які можна зрівняти з невеликими містечками, у яких існують окремі вулиці ("лавра" із грецької мови буквально означає "вулиця"). І життя в цих чернечих городках було підлегле чітким законам та порядкам, без яких неможливе повноцінне монастирське життя. В 1230 р. монастирські спорудження постраждали від землетрусу, а в 1240 р. - від навали орди хана Батия. У наступні кілька століть монастир також зазнавав руйнування від стихійних лих і воєн, але незмінно відновлювався й продовжував свою діяльність. Музеєм Києво-Печерська Лавра стала після революції 1917 року, а до революції це був найбільший релігійний центр, і у Святу Лавру йшли православні люди, прочани, як у Мекку мусульмани. Головне завдання всіх прочан було пройти через Святі, або, як їх ще називали, Царські ворота, проходячи через які грішникам відпускалася половина гріхів, а друга половина відпускалася в печерах, де найголовніше було - не спіткнутися, якщо людина спотикалася, уважалося, що гріхи його тягнуть униз, до землі, і гріхи йому не відпускалися. У старожитній час вхід через Святу браму був дозволений тільки князям і вищому духівництву, інший люд входив у монастир через хвіртки, обладнані з боків воріт. Хвіртки ці до нашого часу не збереглися, а звичай знімати головний убір, коли проходиш Святі ворота залишився. Над Царськими ворітьми знаходилася найстаріша в Росії чудотворна ікона Успіня Божої Матері. Переказ говорить, що ікону принесли в монастир в 1073 році із Царграда святі будівельники, які одержали її для Печерського монастиря з рук Богоматері, що благословила їх на будівництво Успенського собору.
Безпосередньо примикає до Святих воріт Троїцька Надбрамна (Трьохсвятительська) церква. Це найстаріший храм на території Лаври. Заснований він був у стародавності, на кріпосній стіні, і виконував роль сторожової вежі. З тих пор церква жодного разу не руйнувалася й кардинально не перебудовувалася. Храм має вигляд прямокутника, і відрізняється дуже скромними розмірами (10 м на 8,9 м). Побудований він був в 1106-1108 рр. на засоби чернігівського князя Святослава Давидовича, який прийняв постриг і став відомим як чернець Святенник. Побудована церква, як і інші ранні спорудження, з каменю й тонкого кирпича-поинфи. У приміщенні Трьохсвятительської церкви немає хорів, а в колись не було й притвору. За старих часів Троїцька Надбрамна церква була дуже скромно оздоблена. Південний фасад, залишився практично в первозданному виді, він дає можливість уявити, як ця церква виглядала на той час. Внутрішнє оздоблення Троїцької церкви в Києво-Печерської Лавру обновлялося досить часто. У першій третині 18 століття учні лаврської іконописної школи розписали стіни й зводи фресками на біблійні теми. Образи іконостаса й настінному живопису відповідають строгим вимогам, які ставила перед живописцями Києво-Печерська Лавра. Згідно із цими вимогами, лики святих повинні відбивати глибоку мудрість, натхнення, неземний спокій, поглиблене споглядання невідомого майбутнього. Пізніше, в 1900 - 1902 рр. група художників розписала ділянки стін, які з'єднують фасад церкви з кам'яними стінами.
В інтер'єрі Троїцької Надбрамної церкви відразу ж звертає на себе увагу різьблений позолочений дерев'яний триярусний іконостас. Іконостас був виготовлений в 1734 г. лаврськими різьбярами в стилі українського бароко з липи в техніку "наскрізного різьблення". Велика 16-ти свічкова люстра-панікадило прикрашає центр храму. Панікадило було відлито в 1724 році, вага його - 664 кілограмів. Уздовж стін храму стоїть ряд дерев'яних писаних лав, які були виготовлені також в 30- х роках 18 сторіччя. Називаються ці лави стасидіями. Стасидії призначалися для старих і хворих ченців Микольського Лікарняного монастиря, які не мали сил бути присутнім на службі стоячи. Підлога Трьохсвятительського Надбрамного храму вистелена фігурними чавунними плитами. Ці плити були відлиті на Брянських заводах Демидова в 1732 році коштом промисловця. За це Демидову були відпущені всі гріхи зроблені й майбутні. Прямо від Святих воріт і Трьохсвятительської церкви царська вуличка проходить до Успенського собору. По обидві сторони алеї вишикувалися корпуси-галереї. Будівлі були зведені в 20- х роках 18 сторіччя, замість дерев'яних, що згоріли під час пожежі 1718 року. Корпуси розбиті на келії, кожна з яких була колись житлом лаврського соборного старця. У роки Великої Вітчизняної війни келії були зруйновані. Відновлені вони в 1948 - 1963 рр. Зараз у колишніх келіях розміщаються виставки та крамниці.
По ходу в напрямку Успенського собору, праворуч, височіє Велика Лаврська дзвіниця - найвища дзвіниця в Києві. Висота дзвіниці - 96,5 м. Товщина стін першого ярусу сягає 8м, фундамент залягає на 7- метрів углиб. Спорудження дзвіниці тривало в 1731-1745 рр. Втіленням проекту в життя керував відомий архітектор Й.- Г. Шедель. На третьому ярусі були встановлені дзвони загальною вагою 5 тисяч пудів. Один з них - вагою 1000 пудів відливав безпосередньо в Лавру М. Лукін. П. Фінляндським. В 1744 г. на четвертому ярусі встановив баштовий годинник з курантами, а в 1903р. його змінили на новий, виготовлений московським майстром А. Єнодиным. Успенський собор - Велика Печерська Церква - це головний храм Києво-Печерської Лаври. Успенський собор був першою кам'яною будовою на території Печерського монастиря, і він же був самим прадавнім храмом Лаври. Собор міститься напроти Святих воріт, посередині центральної площі Верхньої Лаври. За свідченням преподобного Нестора Літописця, кам'яна церква Успіня в Печерськом монастирі була закладена по благословенню преподобного Антонія святим ігуменом Феодосієм і єпископом Михайлом в 1072 році.
Будівництву Успенського собору передувало кілька знамень, говориться в Патерику Печерському. Перекази розповідають, що сама Богородиця, призвавши в Константинополі чотирьох церковних майстрів у Влахернський собор (у якому зберігалися ризи Цариці Небесної), сказала їм: "Прагну церкву побудувати Собі на Русі, у Києві". Від неї будівельники одержали її образ, мощі семи мучеників і гроші на 3 року будівництва. Мощі повинні були лягти у фундамент церкви, а ікона - стати храмовою. Майстрам був явлено образ церкви, яку вони мали збудувати, і було сказано: "Міру я послала - пояс Сина Мого". Відомо, що кошти на будівлю храму пожертвував варязький воєвода Шимон (Симон). Це він приніс преподобному Антонієві золотий пояс і золотий вінець з родового образа Розп'яття, про який говорила Богородиця будівельникам. Шимону двічі, у найважкіші моменти його життя, була в небі церква. Оголошене йому було й співвідношення пропорцій небесного храму: 20-30-50. Коли зодчі прийшли із Царграда в Київ і запитали преподобних Антонія й Феодосія: "Де ви бажаєте будувати церкву?" У відповідь почули: "Де Господь вкаже". Місце майбутнього храму після молитов святих тричі позначалося чудесним образом, - росою й небесним вогнем.
Інтер'єр храму був розписаний фресками й прикрашений мозаїкою. Крім грецьких майстрів, прикрашав собор київський живописець Алипій, який вчився в греків мозаїчній справі. Видатним добутком різьблення по дереву був головний п’ятиярусный іконостас 22-метрової висоти. Після пожежі 1718 г. собор був значно збільшений і заново розписаний і прикрашений. У свій час внутрішні інтер'єри храму прикрашали розписи й В.П.Верещагіна та інших відомих художників. Усі головні святині Лаври завжди зберігалися у Великій Церкві. Успенський собор - справжній пантеон, де поховано більш ніж 300 відомих осіб, в основному це визначні державні, суспільні й культурні діячі того часу. Тут же зберігалися рідкі цінності, бібліотека Петра Могили, археологічні знахідки. Успенський собор був зруйнований під час Великої Вітчизняної війни - 3 листопада 1941 р. На центральній площі заповідника залишилися тільки його руїни. Хто винуватий у знищенні храму, німецька сторона або радянська - дотепер вірогідно не відомо. І тільки недавно, 9 грудня 1995 р. Президентом України Леонідом Кучмою був видано Указ про відновлення Успенського собору. А в 2000 році - Успенський собор був заново побудований.
Поряд із Успенським собором розташований ширококупольный храм, побудований у неовизантийскому стилі. Це церква Преподобних Антонія й Феодосія, з'єднана із двоповерховою братньою трапезною, побудована вона була в 1893-1895 рр. по проекту академіка архітектури В. Ніколаєва. У період Великої Вітчизняної війни храм був ушкоджений, а після війни відреставроване. Біля стіни, між трапезною та Успенським собором розташовано кілька поховань. Тут похований генеральний суддя Запорізького війська, легендарний В. Кочубей, полтавський полковник І. Іскря, а також полковник Донського козачого війська Ф. Фролов і прем'єр-міністр Росії П. А. Столипін. Відомо, що на Столипіна протягом його життя було зроблено 18 замахів під час його поїздок по різних містах Російської імперії. Тому у своєму заповіті він вказав, що якщо він буде вбитий, щоб ховали його там, де це трапиться. Поруч із Успенським собором, з лівої сторони знаходиться будинок Ковнірського корпуса - пам'ятка архітектури 17-18 століть. Корпус названий на честь видатного лаврського будівельника Степана Ковніра. Тепер у Ковнірському корпусі розташований Музей історичних коштовностей України - один із самих цікавих музеїв Києва.
До Ковніровского корпусу прилягає будинок друкарні Києво-Печерської Лаври. Друкарню заснував відомий вчений та просвітитель архімандрит Лаври Єлисей Плетенецький в 1615 г., і із цього часу вона регулярно друкувати книжки. Першим її виданням був Часослов (1616- 1617) - підручник для навчання грамоті. Усього в типографії було видано понад 100 тисяч екземплярів різноманітних видань. Лаврські книги виділялися високомистецьким оформленням, гарним шрифтом, оригінальними гравюрами. В 1718 г. велика пожежа знищила всі дерев'яні спорудження, пошкодивши багато кам'яних будинків, загинуло чимало церковних цінностей, зокрема лаврська бібліотека. З 1720 г. починається відновлення ушкоджених пожежею споруджень і будівництво нових. В результаті цього, в 18 столітті сформувався той архітектурний ансамбль Лаври, який переважно зберігся до нашого часу. Пройшовши по крутому спускові, який тягнеться праворуч за Успенським собором, ми попадаємо на територію Нижньої Лаври. Головною визначний пам'яткою для туристів і святинею для віруючих людей тут є печери, у яких спочивають мощі лаврських святих. Вхід у близькі печери прикриває Хрестовоздвиженська церква, яка не перебудовувалася, і до наших днів збереглася у своєму первісному вигляді. Північною стороною вона прилягає до пагорба, у якім і розташовуються печери. Із храму прорубані три входи в Близькі печери: із притвору, трапезної та ризниці.
Церква в ім'я Зачаття праведної Ганни (Ганнозачатіївська) прикриває вхід у Далекі печери. Церква була побудовано 1679 г. на пожертвуви мешканця Печерського містечка Олександра Новицького. Нинішньго вигляду церква набула в 1809 г., після реконструкції по проекту військового інженера архітектора Олександра Якушкина, який також побудував і дерев'яну галерею з кам'яною вежею біля входу в печери. В 1811 г. архітектор Якушин прийняв у Лаврі чернечий постриг з іменем Арсеній. Після цього він був соборним старцем і доглядачем Далеких печер, а по закінченню свого земного шляху був похований у склепі Ганнозачатіївського храму, спорудженому їм ще при будівництві церкви. Вперше печери згадуються в літопису 1051 року. Викопали їхні ченці Києво-Печерського монастиря. Близькі й Дальні печери стали місцем самоти подвижників і місцем поховання померлих. Серед них Нестор- Літописець - автор Повісті минулих літ, Симон і Полікарп - автори Патерика Печерського, художник Аліпій, лікар Агапит, Ілля Муромець, (Ілія, з Мурома) і інші. Першим похованням у Близьких печерах було поховання преподобного Антонія в 1073 р., а в Дальніх - преподобного Феодосія в 1074 р. Тому близькі печери зараз називають Антонієвими, а Далекі – Феодосієвими. У Далеких печерах знаходяться три мироточивіе глави, що випускають миро.
Сьогодні лабіринти Близьких і Далеких печер є складною системою підземних коридорів висотою 2 - 2,5 м и завширшки до 1,5 м., але більшість значно вужча. Залягають печери на глибині від 5 до 15 м., причому, далекі печери більш глибокі. Довжина Близьких печер -313 м, Далеких - 293 м. У печерах діють по 3 підземні церкви, богослужіння в них проходять і в наші дні. У стінах печерних коридорів залишилися віконця келій печерних пустельників, старців-затворників, які колись там усамітнювалися й присвячували своє аскетичне життя молитвам та смиреності. Обряд поховання ченців у печерах був уведений під час правління преподобного ігумена Никона, який приніс його із Тмутаракані (нині територія Краснодарського краю). Але чин поховання в печерах є в Студійському статуті, по якому будувався весь уклад Печерського монастиря. Обряд відрізняється від звичайного чину християнського поховання. Покійному обшивали тканиною відкриті частини тіла, складали руки на грудях, накривали лице, клали на дошку й без труни закладали в спеціально викопану пещеру-локулу. З боку печерного коридору локула закривалася іконою або замуровувалася. Через три роки її відкривали. Якщо тіло зотліло, це було знаком того, що чернець вів праведне життя, але не був святим. У цьому випадку, черепи збирали окремо, кістки окремо й перезахороняли. Якщо ж тіло залишалося незотлілим, то локула знову закривалася й за ченця молилися. Через два роки локулу знову відкривали. Після цього чернець зараховувався до лику святих.
Пустельники - це ченці, що добровільно закривали себе на все життя в тісних підземеллях. Там вони жили, не бачачи сонячного світла, у тісних печерах, освітлюваних тільки світлом лампадок, по кілька десятків років. Вони проводили свої дні в безмовності й майже безперервних молитвах, катуючи плоть молитвами та працею. Перша ступіньпустельництва була не настільки сувора, пустельники спілкувалися один з одним під час загальних молитов. Друга ступінь - затвор, була дуже сувора й обиралася далеко не всіма ченцями. Ченці, що обрали для себе суворий ступінь пустельництва, рили окрему вузьку печеру в печерному коридорі й зсередини назавжди перекривали вхід, заживо ховаючи себе. Кілька раз нв тиждень вибраний чернець або ігумен Печерний підходили до малих отворів затворів, які залишалися для припливу повітря й передачі їжі, і залишали там трохио святої води й проскуру, просили благословення й ішли. Якщо в наступний прихід вода й проскура залишалися недоторканими - це означало, що пустельник помер. Він уважався вже відспіваним і похованим, тому після смерті його не тривожили. Згідно з похоронним звичаєм монастиря, по закінченні двох років від дня смерті затворника поховання розкривалося, і кісткові останки переносили в крипти - кісниці. У випадку, якщо останки подвижників збереглися нетлінними, їх залишали на колишньому місці.
Довгий час печери були закриті для сторонніх, і тільки в 15 столітті почалося вільне відвідування печер прочанами. Мощі святих зберігалися в гробницях, поставлених у нішах по обидві сторони печерних галерей; у головах розміщалося зображення святого й перед ними тепліла лампада; над гробницею або нішею - табличка з іменем святого. Лице святого та інші частини тіла вкриті покривалом, у деяких відкрита рука - до неї можна було прикластися вустами. Зараз верхні панелі рак зроблені зі скла, тому безпосередній контакт зі святими мощами для прочан виключений. З середини 17 по 18 століття печери почали реконструювати й розширювати, щоб пристосувати їх для відвідування великої кількості прочан. Стіни й зводи зміцнили, стіни відштукатурили та прикрасили розписами. Мощі багатьох святих були витягнуті з локул, покладені в раки й виставлені в спеціальних нішах (аркосоліях), видовбаних по обидві сторони печерних ходів. В 19 столітті відповідно до рішення Духовного собору Лаври, для нетлінних мощів були виготовлені нові раки з кипариса, дуба, липи, які розташували на одному рівні. Шовкові, парчеві та оксамитові покривала були розшиті перлами, бісером, золотими й срібними нитками. Підлоги в печерах вимостили чавунними плитами. Зараз вхід у печери для всіх безкоштовний. Символічною платою є свіча, яку обов'язково потрібно взяти із собою в печери. Запалюється свіча при вході, нести її потрібно певним чином - про цей можна довідатися з малюнку, яка висить біля входу, або з роз'яснення провідника. Похід по печерах із провідником платний. Свічу можна викинути при виході з печер у спеціальний контейнер, а можна забрати із собою, вважається, що вона вбирає в себе частина благодаті святих, особливо, якщо ви доторкалися нею до рак, у яких спочивають мощі, і промовляли молитву. Огляд печер із провідником зручний, якщо ви йдете нечисленною групою. В іншому випадку через вузькість коридорів остання людина в групі може не почути розповідь провідника. Освітлення в печерах слабке, тому свіча виконує ще й освітлювальну роль. Людям, які бояться замкненого простору й темряви, самим краще в печери не спускатися, або ж дотримуватися будь-якої групи. Жінкам не можна відправлятися в печери в штанах (по території монастиря ходити в штанах можна). Якщо ви приїхали в Києво-Печерську Лавру в штанах, це не означає, що ви не потрапите в печери. Біля входу, там же, де можна придбати свічу, напрокат можна взяти спеціальну спідницю-фартух, залишивши суму, яку вам віддадуть при виході.
Між Близькими й Далекими печерами в яру зберіглися два святі колодязі, з яких один, по переказу, викопаний преподобним Антонієм, а інший - преподобним Феодосієм. Тут можна умитися, набрати святої води із собою. Вийшовши з галереї на площу в Далеких печер, ми побачимо величний храм, що піднімається на пагорбі, у стилі українського бароко - церква Різдва Пресвятої Богородиці. Близько 1062 г. на цім місці в "Старому" монастирі був побудований перший наземний храм Успіня Божиої Матері. Після освячення Великої Успенської Церкви храм над Далекими печерами став цвинтарним. Довкола нього формувався прадавній некропіль монастиря. На Різдв’яному цвинтар похований духовні й світські особи, які вирязнялися значними заслугами перед Церквою та державою. Оскільки поховання проводилися із часу виникнення Києво-Печерського монастиря, то місць для поховання залишалося усе менше. Духовне начальство змушено було вводити обмеження для бажаючих бути похованими після кончини на святому місці. У кожному окремому випадку потрібен був дозвіл вищого духовного керівництва, і поховання в Лаврі стало особливим привілеєм, якої вдостоювалися або видатні особистості, або ті, у кого було достатньо засобів, щоб заплатити чималу по тим часам суму. Серед тих, хто похований на території Києво-Печерської Лаври й Софія Аксакова (1823-1885 рр.) - дочка відомого російського письменника С.М.Аксакова. Згідно з переказом, рід Аксакових походив від легендарного Шимона Африкановича, на уошти якого був зведений в XI в. Успенський собор у Києво-Печерськім монастирі.
> Враховуючи унікальність лаврського архітектурного ансамблю, значення Заповідника в розвиток вітчизняної й світової науки й культури, 14-та сесія Міжнародного комітету ЮНЕСКО внесла Києво-Печерську Лавру в список пам'яток всесвітнього значення. У наші дні катастрофічний стан Лаврського заповідника може привести до його виключення зі списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На жаль, протягом останніх років пам'ятники Лаври руйнуються швидше, чим реставруються. Серед причин такого стану - правова неврегульованість статусу заповідника, і непрофесійна інтенсивна господарська діяльність монастиря Московського Патріархату. Через руйнування верхніх шарів ґрунту печерного комплексу, вологість, а також температура усередині печер, яка сторіччями підтримувалася на рівні 14 градусів за Цельсієм, змінилися. Зараз температура коливається в межах від 15 до 28 градусів, а це веде до руйнування мощів, що зберігаються усередині печер. Виключення Лаври зі списку культурної спадщини ЮНЕСКО, автоматично спричинить виключення й Софії Київської, тому що в 1990 році обоє заповідника були внесені в список як один об'єкт. На території Києво-Печерської Лаври також знаходяться велика кількість інших об'єктів: дзвіниці, гостиний двір, церкви, музеї, про які ми не згадали. Але територія Лаври та кількість цікавих і важливих об'єктів на ній така, що все це неможливо уважно оглянути за один день протягом однієї екскурсії. Вхід на територію Верхньої Лаври платний. Для відвідування музеїв вхідні квитки купуються окремо, у музейних касах. Окремий квиток потрібний і для підйому на Велику Лаврську дзвінницю. Для того, щоб проводити аматорську фотозйомку усередині храмів на території верхньої Лаври, потрібно також придбати окремий квиток. Знімати об'єкти зовні можна безкоштовно. По вечорах (після 18 ч., улітку - після 19 ч.) вхід на територію музейної Лаври стає офіційно безкоштовним, однак тоді закривається частина Нижньої Лаври, печери й музеї. У деякі дні вхід на територію Лаври вільний: по Двунадесятим святам, у Всесвітній день музеїв, день Києва, день незалежності України, День знаннь.
|
Авиабилеты дешево
buruki.ru - дешевые авиабилеты |
|||||||||||||||||||||||||||||||||
